У 17 столітті інтер’єрний живопис набув особливої популярності в Нідерландах, коли на тлі буржуазного розквіту почав розвиватися живопис побуту та міських краєвидів. Статки середнього класу зростали, а отже зявились кошти не лише на побудову житла та предмети першої потреби, а й на те, щоб прикрашати свої будинки новими меблями та картинами.

Незабаром Нідерланди стали центром мистецтва та культури. З’явилися багаті меценати та колекціонери, які підтримували митців і сприяли розвитку живопису. Навколо художників формувалися інтелектуальні та мистецькі осередки, що стимулювали їхню творчість.

Одним із митців, чиї роботи суттєво вплинули на розвиток жанру інтер’єрного живопису, став нідерландський художник, представник Делфтської школи та майстер побутового живопису Ян Вермеєр (Jan Vermeer). Він прославився своєю здатністю докладно відтворювати деталі інтер’єрів на своїх полотнах. Згадайте такі відомі широкій публіці роботи, як “Дівчина з перловою сережкою” або “Дівчина, яка читає лист біля відкритого вікна”. Ці картини не лише вражали майстерністю, а й відображали реальні інтер’єри 17 століття.

Окрім Вермеєра, значний внесок у розвиток інтер’єрного живопису зробив Пітер де Гох, (Pieter de Hooch), ще один представник Дельтфської школи, який зображав повсякденне життя в будинках голландців. Відомий своїми мініатюрними інтер’єрними сценами й Герріт Доу (Gerrit Dou), він майстерно відтворював на полотні деталі меблів та об’єктів.

Ще один представник побутового живопису Пітер Янсенс (Pieter Janssens) став відомий завдяки інтер’єрним картинам, на яких зображені кабінети та бібліотеки з різноманіттям деталей. Атмосферні інтер’єрні сцени на побутову та релігійну тематику створював у часи “Золотої доби” Емануель де Вітте (Emmanuel de Witte). 

Відображаючи різноманіття, смак і соціальну структуру тієї епохи, інтер’єрний живопис врешті став важливою частиною світової мистецької культури. Картини цих художників не просто закарбовували у пам’яті архітектурну красу та побут Нідерландів 17 століття. Їхня творчість в рази підвищила цінність інтер’єрного живопису як такого. Полотна, які спочатку, фіксували буденні сцени життя та побуту, отримували мистецьку цінність, і відповідно, почали з’являтися жанрові поціновувачі – рушійна сила розвитку мистецтва. 

Модернізм в інтер’єрі виник у кінці 19-го – на початку 20 століття та спирався переважно на фундаментальні ідеї німецького та скандинавського дизайну й архітектури, в яких панувала логіка та практичність. Більшість матеріалів, які застосовувались, були простими, а форми лаконічними, особливо що стосується меблювання кімнат. У палітрі кольорів переважали чорні, білі та поєднання решти основних кольорів.

Меблі в інтер’єрах стилю модерн функціональні та прості —  тенденція, що власне, характерна й для сучасного стилю загалом. Щодо використання матеріалів, то зазвичай комбінують натуральні та штучні. Важлива роль у приміщеннях відводиться природному освітленню, в той час, як акцентне світло потрібне для того, щоб сконцентрувати увагу на певних елементах та архітектурних особливостях.

Декоративне оформлення простору, наприклад текстиль, картини для декору чи скульптури, підбираються відповідно до ідеї функціональності. Тобто основна увага дизайнера зосереджується не на формі, вона є вторинною, після функціональної складової. 

В кольоровому оздобленні акцент робиться на основних відтінках та блочних кольорах (прийом у дизайні інтер’єру, коли елементи розміщують за допомогою контрастних поєднань). Для таких дизайнів характерні легкі та прості колірні рішення, з додавання окремих акцентів, що прикрашають простір, не перевантажуючи його. Для оздоблення добираються предмети сучасного мистецтва також в контрастних відтінках. Наприклад, чорно-білі картини для інтер’єру.  

Саме поняття сучасного інтер’єру є більш узагальненим та, зазвичай, поєднує в собі риси, притаманні одразу декільком стилям. Однак пануюча філософія сучасного стилю  —  це простір. Ця ідея є фундаментальною і їй підкорюються всі складові інтер’єру. Житлові приміщення, як правило, спроектовані в мінімалістичному стилі, мають так зване, відкрите планування (open space), що дозволяє вивільнити більше простору, запустити більше світла в приміщення. 

Для тих, хто обирає цей стиль, логіка інтер’єру, його функціональність та вільний простір надважливі, адже допомагають економити час, користуватись благами прогресу та насолоджуватись затишком після шаленого ритму робочого дня. 

“Дора Маар з кішкою” або абстрактна коханка Пабло Пікассо

На картині зображена художниця, кінофотографка та майже протягом десяти років коханка Пікассо Дора Маар. Красуня з інтелектом та артистизмом зачарувала майстра. За час їхніх стосунків він написав багато її портретів. Глибина та цінність цієї картини зумовлена періодом її написання. Цей портрет створений на початку 1941 року, коли весь світ поринув у морок Другої світової війни. Жорстка реальність знайшла відображення у тому, як автор відтворив образ французської коханої. Різкий, абстрактний та спотворений, він став відображенням наростаючої кризи стосунків між Дорою та художником на тлі війни та окупації. 

“Дві Фріди” або образ жінки з втраченим серцем

Картина-одкровення всесвітньо відомої мексиканської художниці Фріда Кало прекрасна та моторошна водночас. Жінки поєднані однією системою кровообігу із серцем назовні. На перший погляд, це одна й та сама жінка, але якщо уважно вивчати втілені Фрідою образи, то стає зрозуміло, що це не відзеркалення, а дві жінки на різних етапах життя. Виявляється картина була написана художницею у складний час її стосунків з чоловіком Дієго Рів’єром. Ми бачимо одну Фріду його очима, молоду, гарно вбрану у весільне мексиканське плаття. Друга ж Фріда – це та реальна жінка, від якої Дієго відмовився (подружжя врешті розлучилось). Попри хірургічний зажим життєва сила витікає з жінки. Трагічно та безнадійно, чи не так?

“Руки противляться йому”, або лялька-провідник у потойбіччя 

Картина-автопортрет, написаний сюрреалістом Білом Стоунхеном у 20 років, за його життя обросла містичними історіями. Насправді за словами художника, він присвятив її світосприйняттю дитини, що виховувалась без батьків. У хлопчика з близьких лише лялька та його уява, що символічно ховається за дверима. Самі двері – це межа між реальним світом та вигаданим. Руки, зображені на склі належать людям, що ховаються у тому іншому світі. До речі, саме вони вважаються найбільш гнітючою деталлю цієї картини. Хоча треба віддати належне й другому головному персонажу – ляльці, яка власне є провідником між двома світами дитини. Такий образ ляльки стане справді моторошним для вечора усіх святих душ, погодьтеся?

“Американська готика”, або войовничий американський фермер

Без натяків на потойбіччя чи спотворені образи, ця картина американського художника Гранта Вуда між тим викликає змішані почуття страху та передчуття недоброго. Попри пуританську стриманість образ фермера лякає, адже вила він тримає як зброю. Жорсткість чоловіка резонує зі стриманим відчаєм його доньки. Картина пройшла великий шлях несприйняття: від “гумористичної валентинки” до гострої критики сільськими жителями Америки, а врешті, за часів Великої депресії, її було визнано символом, що зображує непохитний дух американців. Нетривіальний образ фермера точно стане хітом вашої геловінської вечірки. Головне потурбуйтеся, щоб вила були з безпечного матеріалу.

“Три ескізи з Лусієном Фрейдом”, або тричі спотворений друг 

Триптих експресіоніста Френсіса Бекона посідає п’яту позицію серед найдорожчих картин світу, проданих на торгах Christie’s у 2013 році. Сума угоди стала рекордною для онлайн-торгів живописом, понад 142 млн доларів майже, при тому, що оцінювалась картина приблизно у 85 млн доларів. Позував для потрійного портрету друг художника Лусієн Фрейд. Загалом автор написав майже 600 картин, головною темою яких стали жахливі та спотворені образи людського тіла. Втім сам Бекон вважає це творінням найкращим у своєму доробку.