З епохи Відродження (15-16 ст.), що стала точкою відліку до “Золотої доби” 17 століття – у цей період почав розвиватись жанр інтер’єрного живопису. Саме тоді на полотнах художників не просто з’являються елементи інтер’єру, а їм відводиться особливе місце. Адже будь-яка деталь важлива і, все, що зображається, працює на характер картини.
У 17 столітті інтер’єрний живопис набув особливої популярності в Нідерландах, коли на тлі буржуазного розквіту почав розвиватися живопис побуту та міських краєвидів. Статки середнього класу зростали, а отже зявились кошти не лише на побудову житла та предмети першої потреби, а й на те, щоб прикрашати свої будинки новими меблями та картинами.
Незабаром Нідерланди стали центром мистецтва та культури. З’явилися багаті меценати та колекціонери, які підтримували митців і сприяли розвитку живопису. Навколо художників формувалися інтелектуальні та мистецькі осередки, що стимулювали їхню творчість.
Одним із митців, чиї роботи суттєво вплинули на розвиток жанру інтер’єрного живопису, став нідерландський художник, представник Делфтської школи та майстер побутового живопису Ян Вермеєр (Jan Vermeer). Він прославився своєю здатністю докладно відтворювати деталі інтер’єрів на своїх полотнах. Згадайте такі відомі широкій публіці роботи, як “Дівчина з перловою сережкою” або “Дівчина, яка читає лист біля відкритого вікна”. Ці картини не лише вражали майстерністю, а й відображали реальні інтер’єри 17 століття.
Окрім Вермеєра, значний внесок у розвиток інтер’єрного живопису зробив Пітер де Гох, (Pieter de Hooch), ще один представник Дельтфської школи, який зображав повсякденне життя в будинках голландців. Відомий своїми мініатюрними інтер’єрними сценами й Герріт Доу (Gerrit Dou), він майстерно відтворював на полотні деталі меблів та об’єктів.
Ще один представник побутового живопису Пітер Янсенс (Pieter Janssens) став відомий завдяки інтер’єрним картинам, на яких зображені кабінети та бібліотеки з різноманіттям деталей. Атмосферні інтер’єрні сцени на побутову та релігійну тематику створював у часи “Золотої доби” Емануель де Вітте (Emmanuel de Witte).
Відображаючи різноманіття, смак і соціальну структуру тієї епохи, інтер’єрний живопис врешті став важливою частиною світової мистецької культури. Картини цих художників не просто закарбовували у пам’яті архітектурну красу та побут Нідерландів 17 століття. Їхня творчість в рази підвищила цінність інтер’єрного живопису як такого. Полотна, які спочатку, фіксували буденні сцени життя та побуту, отримували мистецьку цінність, і відповідно, почали з’являтися жанрові поціновувачі – рушійна сила розвитку мистецтва.
